Війна навчила всіх нас цінувати справжні речі. Не матеріальні, а духовні, ментальні. Моральний спокій та стійкість перед випробуваннями – це виявляється найбільша цінність, яку раніше ніхто з нас не цінував. Тому зараз мабуть навіть простіше бути щасливим, адже тобі зовсім не треба зайвих речей. Головне, щоб всі були живі і здорові. І щоб країна твоя вижила.
Щодо людей, то я і так знала, що моя донька – розумничка, але оскільки я з нею рік прожила в евакуації і бачила як вона все це витягує – і чоловіка з сином у ЗСУ, і відновлення будинку, і постійні переїзди за кермом Варшава – Київ з набитою всіляким потрібним нашим військовим речами, і керування колективом, який евакуювався, і психологічна підтримка мене… Я пишаюся, що вона в мене така!
Оскільки я ходжу на поховання наших героїв, стою у живих коридорах, то історій про воїнів-героїв маю багато. Із останнього – найбільше вразило поховання 18-річного хлопчика, добровольця. Він прямо чекав коли виповниться 18 і пішов у військомат… Це жахливо, що ми ховаємо своїх внуків…