Мої Олешки захопив ворог 24 лютого 2024 року. Це було дуже неочікувано та страшно. На дорозі поставлени блокпости з ворожею технікою і російськими узброєними військовими. Вони перевіряли мобільни телефони у людей з метою виявлення зв’язку з нашими добровольцями, що стали на захист України. В цей день йшли колони російської воєнної техніки в бік Херсону з Криму через Олешки. Наши війська вступили в бій ще перед Антонівським мостом. Було багато знищено ворожої техніки разом з живою силою, але і наші захисники отримали серйозні втрати. Кожний день з боку нашого лісу летіли ворожі ракети в бік Херсону та Миколаєва. Вони нищили нашу українську інфраструктуру, а також лікарні, школи і мирних жителів міст і сел. Я змогла витримати це до серпня місяця 2022 року, бо одного разу ракети ноччу 14 штук пролетіли дуже низько над моїм домом. Я думала, що наступна точно зачепить мій дім. Витримавши до ранку, я подзвонила сину і він мене вивіз через Крим до Білорусі. Через дві неділі я змогла виїхати до Норвегії, де зараз знаходжусь.

З часом я узнала про трагедію з затопленням лівого берега Херсонської області, в результаті подриву Каховської ГЕС. Моє рідне місто Олешки було затоплене на 90%, в якому остався мій чоловік, бо не міг покинути на прозволяще свій дім та три собаки. По волі Бога, наш дім остався в 10%. Його не затопило! Вода дійшла до нього в 20 м і зупинилася… потім відступила! Це диво було для нас, бо наш дім знаходиться дуже низько, як у ямі. Був би затоплений з кришею.