Я Вадим 36 років. Я і моя сім”я з Чугуэва. День це той наступ з сусідньої країни. Шум гам, плач, ракети та все що попало. Летіло стукало гарчало. Вилетіли не вийшли а вилетіли з квартири в чому були в піжамах та домашніх капцях. Дитину в одіяло якій було всього 4 місяці. Добре що моя мама зняла з вішалки куртки та в тій паніці взяла документи. І в машину. Як раз в той день незаганяв в гараж а поставив біля будинку та й ще було міце парковки напроти під”їзду. Ось і нас спасло, що все бистро. Сіли поїхали спершу в Харків до батьків дружини. Декілька днів там, потім вирішили що їхати треба далі. Зібралися покупляли що треба поїхали далі. Перше місто Кропивницький знімали квартиру, роботи не має, маленька квартира знімали жили на пенсію мами і заощадження. Потім Вінниця бо наче безпечніше. Також на квартиру знімаємо. Одне роботу найшов, почалися виплати на ВПО. Ось так і живемо. Але є одна мрія. Вернутися додому.