Перші місяці повномасштабного вторгнення внесли в моє життя не тільки страх, а й якесь нерозуміння чи не сприйняття дійсності. Я мабуть все робив, як ніби за звичкою, або тому що треба. Треба піти на роботу, треба помитись, треба поїсти, і ще багато чого треба.

Але одного разу до нашого сусіда приїхав брат, який вже служив в ЗСУ. Познайомились ми в сховищі. І почали якусь таку бесіду, про все і про всіх. І я сказав, що не розумію навіщо я все це роблю. А він мені тоді по поличках розклав, що насправді такі люди як я багато виконують роботи і приносять велику користь, зокрема для країни і для армії. І це повністю змінило мій світогляд, в мене навіть піднялась самооцінка, як це не дивно звучить. І робота почала краще виконуватись, і допомога волонтерам стала якіснішою, і навіть бачення майбутнього стало ясніше. Дуже радий, що зустрів цю людину в потрібний час.