Це був розпач, нерозуміння, як так сталося, нерозуміння, що робити

Це невимовна втрата. Ніколи не пробачу

Вони ніколи публічно не виявляли свій патріотизм. Жили звичайним життям

Через 4 місяці він помер, так і не побачивши свою доньку

Я живу в центрі міста і коли ховають військових – ходжу на прощання в живий коридор, це мій обов’язок. Плачу постійно. Але все одно ходжу. Бо ці хлопці – це наші діти, наші герої. Біда…