Коли почалась війна, я не зрозуміла чому люди тікали в інші міста України, тому що розуміла, що Київ будуть найкраще захищати. Так і почалась моя історія, про допомогу та волонтерство малозабезпеченим громадянам та діткам з інвалідністю. Я знайшла Канадську компанію, яка допомагала фінансами, та знаходила людей які залишилися в Києві і маюсь потребу у їжі, ліках та засобах гігієни. Загалом, за 2 місяці, я допомогла людям, які не виходять з квартири за станом здоров’я, матусям з дітками до 3 років, діткам з інвалідністю, та багатодітним сім’ям на кошти орієнтовно 50 000 грн. Займатись я цим почала, тому що сама маю дитинку з інвалідністю і війна застала нас без копійки коштів. Тому загалом і їхати було немає за що, але потреби в цьому я не бачила. В мене досі залишились повідомлення у Вайбер про дяку людей і це так гріє мою душу дотепер!

Мої рідні: бабуся, дідусь, сестра та дядько разом із сім’єю потрапили в окупацію, в с. Наливайківка, Макарівської громади. Проходили запеклі бої і виїхати вони не мали змоги, так як ніхто не домовлявся з рашистами про коридор. А сидіти без світла, зв’язку, води 2 місяці було дуло вже нестерпно. Я дуже важко це переживала, та вирішила що потрібно діяти. В перші дні, коли звільнили Макарів, я поїхала до бабусі щоб завести генератор і цей жах я запам’ятаю надовго. Трупи людей, запах крові та обгорілої техніки. Це неможливо описати, це добре що дитина в мене була маленька і цього не пам’ятає. Але ці жахливі кадри в моїй голові – назавжди😭