Це невимовна втрата. Ніколи не пробачу
Це невимовна втрата. Ніколи не пробачу

Мене звати Олена, мені 39 років, проживаю в місті Житомир. З початку війни ми всі багато втратили але один момент особливо врізався в пам’ять і залишив глибокий слід у моєму серці. Це був день, коли я дізналась, що загинув син моїх друзів на фронті. Новина про його загибель прийшла раптово. Я пам’ятаю той ранок, коли телефон задзвонив, і я побачила, що дзвонить його мама. Її голос тремтів, і я одразу зрозуміла, що щось трапилося. Вона сказала, що він загинув, його не має…… Коли я почула ці слова, був немов удар по серцю. Відчуття безпомічності та відчаю охопило мене. Він був ще молодий, дитина, він трішки старше моє доньки. Я пам’ятаю як вони маленькими грали разом на майданчику, він заходив до нас як до себе додому. Він мріяв бути архітектором і побудувати для мами найкрасивіший дім, а потім каже «і тобі ж, ви ж подружки будете поряд жити». Ми сміялися з цього і постійно про це згадували. Тільки но він закінчив технікум і відразу пішов служить. Для нього було за честь захищати країну. А тепер його не має….. Він герой, загинув захищаючи нас, сміливо пішов на зустріч ворогу і не встояв… А як дитина може встояти проти орди, проти нелюдів в яких не має нічого людського? Зараз в моєму серці лють і ненависть. Чому? Чому він? Як жити тепер його батькам? Це невимовна втрата. Ніколи не пробачу

history Схожі Історії
Додати свою історію

Послухайте ці голоси, поділіться ними в соціальних мережах та розкажіть свою особисту історію

Додати історію