За всю війну мені більше всього запамʼятався день коли ми виїжджали з Салтівки у Харкові у евакуацію в Хмельницький. Треба було їхати на залізничний вокзал через все місто і це було прощання з містом як ми тоді думали назавжди бо бої вже йшли в самому місті і на окружній. По місту ходили різні страшні слухи і ми навіть не були впевнені що вдасться доїхати до вокзалу, а з нами ще їхала бабуся 85 років. Це було дуже тяжко прощалися з містом з старим життям. І тільки коли сіли в поїзд я розплакалася через те що нам вдалося довезти бабусю і самим попасти в цей поїзд