Майже весь час війни я намагалась тримати себе в руках та діяти холодним розумом. Хочаб для того, щоб не лякати свою дитину своїми бурними реакціями. Бо паніка дуже заважає в критичних ситуаціях. Деколи сама собі дивувалась, звідки стільки спокою і байдужості. Коли в очах оточуючих страх та паніка, а ти спокійна і врівноважена і страху в тобі 0. Тому що так легше, тверезо дивитись на світ.

Багато чого пройшло переоцінку. Не має бажання скупляти по пів магазину речей, бо у випадку евакуації все в 1 валізу не покладеш і кожен раз думаєш навіщо все це взагалі треба? Немає змоги як раніше планувати своє життя на роки вперед, хоча і жити одним днем також неможливо. Ніхто не знає, що буде завтра. Війна навчила цінувати життя, а не речі.

Надихаюсь тими, хто не боїться розпочинати зараз щось нове, бо чекати нема чого. Незважаючи на відключення світла, працюємо і живемо далі. Вирішуємо поточні проблеми і йдемо вперед.