Це показує характер харків’ян

Пам’ятаю жінку, яка розповідала, як вона пішки виходила з Маріуполя

Я мабуть все робив, як ніби за звичкою, або тому що треба

Я живу в центрі міста і коли ховають військових – ходжу на прощання в живий коридор, це мій обов’язок. Плачу постійно. Але все одно ходжу. Бо ці хлопці – це наші діти, наші герої. Біда…

В вагоні настілько було тихо, що аж ставало погано від тої тиші