Пам’ятаю жінку, яка розповідала, як вона пішки виходила з Маріуполя

На таких хлопцях тримається армія… тримається Україна зараз

Вони стояли під тим мостом в Ірпені, що був зруйнований

Війна точно не робить сильнішим, але вчить віднаходити певні ресурси, вміло ними користуватися

Тоді прийшло усвідомлення, що “як раніше” вже не буде

Я якою була, такою і залишилася. Єдине, що змінилося — це обставини

Зрештою, не може бути нейтралітету — є завжди війна добра зі злом

І це про людяність, яку я бачила від сторонніх людей

В пам’яті спливали картини знешкоджених росіянами чеченських, грузинських та сирійських міст

Зараз мабуть навіть простіше бути щасливим, адже тобі зовсім не треба зайвих речей

Я живу в центрі міста і коли ховають військових – ходжу на прощання в живий коридор, це мій обов’язок. Плачу постійно. Але все одно ходжу. Бо ці хлопці – це наші діти, наші герої. Біда…

Так ми і стали справжніми Українцями