Вони стояли під тим мостом в Ірпені, що був зруйнований
Дитина відчуває всі ті ж емоції
Донька народилася без батька, а я стала вдовою
Вони ніколи публічно не виявляли свій патріотизм. Жили звичайним життям
Він змінив мій світогляд однією фразою
Пам’ятаю жінку, яка розповідала, як вона пішки виходила з Маріуполя
На таких хлопцях тримається армія… тримається Україна зараз
Війна точно не робить сильнішим, але вчить віднаходити певні ресурси, вміло ними користуватися
Тоді прийшло усвідомлення, що “як раніше” вже не буде
Я якою була, такою і залишилася. Єдине, що змінилося — це обставини
Зрештою, не може бути нейтралітету — є завжди війна добра зі злом
І це про людяність, яку я бачила від сторонніх людей
В пам’яті спливали картини знешкоджених росіянами чеченських, грузинських та сирійських міст
Зараз мабуть навіть простіше бути щасливим, адже тобі зовсім не треба зайвих речей
Я живу в центрі міста і коли ховають військових – ходжу на прощання в живий коридор, це мій обов’язок. Плачу постійно. Але все одно ходжу. Бо ці хлопці – це наші діти, наші герої. Біда…
Так ми і стали справжніми Українцями
